починати війну

1. n

1) війна; бойові дії

2) боротьба; ворожнеча; ворожість

3) поет. зброя; війська

4) поет. битва

* * *

1) війна; бойові дії

2) боротьба

3) ворожнеча, антагонізм

4) icт. війська

1) книжн. воювати, вести війну

2) (with, against) боротися (з кимось, чимось)

3) ворогувати, конфліктувати

1. n

1) збирання, стягування (податків тощо)

2) оподаткування

3) сума податку

4) набір рекрутів

5) кількість набраних рекрутів; новобранці

6) юр. примусове стягнення боргу

2. v

1) збирати, стягувати (податки тощо)

2) оподатковувати; штрафувати

3) набирати рекрутів

4) юр. примусово стягувати борг

* * *

1) збір, стягнення ( податків); обкладання ( податком); сума обкладання

2) призов ( в армію); набір ( рекрутів) призовники; рекрути, новобранці

3) юp. стягнення ( боргу) шляхом позову ( або опису майна)

1) збирати, стягувати ( податки); обкладати ( податком); накладати ( штраф)

2) призивати ( в армію); набирати рекрутів

3) вести або починати ( справу)

4) юp. стягувати ( борг) шляхом позову або примусового ( опису майна)

1) вибух

2) військ. шквал вогню; вогневий наліт

3) метеор. прорив (маси повітря)

4) спалах; порив, поривання; запал

5) спорт. ривок; спурт

6) імпульс, поштовх; раптове збільшення радіоімпульсу

7) розм. пиятика, п'янка

8) раптова поява

v (past і p.p. burst)

1) вибухати; розриватися

2) лопатися, прориватися

3) розривати; проривати; розламувати

4) пробиватися

5) вдиратися

6) висаджувати в повітря

7) раптом спалахнути, вибухнути

8) бути переповненим

9) переповнювати

10) розм. зірвати, провалити (план тощо)

11) зазнати краху, розоритися

12) раптово з'явитися

13) несподівано зламатися (тріснути, надламатися)

14) несподівано зламати

* * *

1) вибух; розрив; вiйcьк. шквал вогню; вогневий наліт; черга вогню

2) мeтeop. прорив ( маси повітря)

3) вибух (гніву, оплесків), спалах ( вогню)

4) прорив; cпopт. ривок; cпopт. спурт

5) розм. пиятика, п'янка; гульня

6) раптове виникнення ( пейзажу)

7) acтp. сплеск або спалах випромінювання

8) обч. пакет ( даних)

1) вибухати, розриватися (тж. burst up); підривати; проривати

2) лопатися, прориватися; розриватися; refl надірватися

3) розривати; проривати; прориватися, пробиватися

4) ( into) уриватися, увірватися

5) раптово спалахнути, розпочатися

6) бути переповненим; переповняти

7) зірвати, провалити; зазнати краху, провалитися; розоритися (звич. про комерційне підприємство)

8) раптово з'явитися (звич. у полі зору)

9) несподівано зламатися; тріснути, надломитися; зненацька зламати; надломити

10) to burst into smth давати вихід почуттям

11) to burst with some emotion з трудом стримувати яке-небудь почуття

12) to burst upon smb раптово спасти на думку

открыть

1) что - відкривати, відкрити, (о мног.) повідкривати, (а теснее: что-л. затворённое) відчиняти, відчинити, розчиняти, розчинити (напр., двері, ворота, хату, вікно, скриню) (о мног. повід[роз]чиняти), (немного) відхиляти, відхилити, (гал.) отворяти, отворити, розтворяти, розтворити (двері, вікно, очі); (что-л. закрытое, сомкнутое) відкривати, відкрити, відтуляти, відтулити (димаря, піч, губи) [Дитина відтулила рукавом заслонене лице (Васильч.)], відтикати, відіткати, відіткнути, відтикати, (о мног.) повідтуляти, повідтикати; (что-л. завешанное) відслонювати, відслоняти, відслонити (запону, покривало), (о мног.) повідслонювати. [Підходить до закритої статуї, бере за покривало, трохи одслоняє його (Л. Укр.)]; (что-л. завёрнутое) від[роз]гортати, від[роз]горнути; (что-л. замкнутое) від[роз]микати, від[роз]імкнути (скриню). -вать глаза - розплющувати, розплющити, розмикати, розімкнути, рознімати, розняти очі. -вать рот, уста - роззявляти, роззявити, розтуляти, розтулити, розмикати, розімкнути, відкривати, відкрити рота, уста. -вать книгу - розгортати, розгорнути книгу (книжку). -вать бутылку - відтикати, відіткнути пляшку. -вать грудь - розхристувати, розхристати груди, (себе) розхристуватися, розхристатися. -вать волосы (о замужней женщине) - волоссям (волосом) или косою світити. -вать стену - (камен.) відмуровувати, відмурувати, (деревянную) розбирати, розібрати. -вать нож - рознімати (розняти) ніж или ножа;

2) кому что (тайну, неведомое) - відкривати, відкрити, виявляти, виявити, об'являти, об'явити, викривати, викрити що кому (доверить) звіряти, звірити кому що. -крыть кому всю истину, тайну, намерения - відкрити (виявити) кому (перед ким) всю правду, тайну (таємницю, таїну), заміри. -вать (-крыть) душу, сердце - розгортати (-рнути) перед ким, відкривати (-крити) кому, перед ким душу, серце. -вать преступление, виновника, сообщника - викривати злочин, винуватця, товариша. См. Обнаруживать;

3) (узнавать неведомое дотоле) назнавати, назнати, навідати, визнати, (о мног.) поназнавати;

4) (находить, обретать) відкривати, відкрити, з[від]находити, з[від]найти, ви[від]шукувати, ви[від]шукати, викривати, викрити що. [Колумб відкрив (з[від]найшов) Америку. Відшукали великі поклади (залежи) кам'яного вугля];

5) (изобретать) винаходити, винайти що;

6) (заводить что-л.) відкривати, відкрити, заводити, завести, запроваджувати, запровадити, закладати, закласти, заложити. -вать (-крыть) школы, больницы - відкривати (-крити), заводити (- вести) школи, лікарні. -вать (-крыть) лавку, книжный магазин, фабрику - закладати (- класти), заложити, відкривати (-крити) крамницю, книгарню, фабрику; (начинать) починати, почати, розпочинати, розпочати. -крыть кампанию, пальбу - почати, розпочати війну, стрілянину. -крыть трамвайное движение, воздушное сообщение - розпочати трамвайний рух, повітряне сполучення;

7) что-л. публично (собрание, заседание, праздник, памятник…) - розпочинати, розпочати, відкривати, відкрити збори, засідання, свято, відкривати пам'ятник. -вая собрание, предлагаю избрать председателем… - розпочинаючи збори, пропоную на (за) голову обрати…

* * *

несов.; сов. - откр`ыть

I СВОБОДА - особливий спосіб детермінації духовної реальності. Оскільки духовність є специфічною властивістю людського існування (екзистенції), С. безпосередньо виявляє себе у людській життєдіяльності, що становить взаємодію духовних (свідомих і несвідомих) і природних (тілесно-біологічних) чинників. Тому С. насамперед є усвідомленням можливісних меж людської поведінки, які залежать від конкретної ситуації людського існування (індивідуального і суспільного) і в цьому плані є усвідомленням необхідності (Спіноза, Гегель). Необхідність як специфічна детермінація природної реальності тут вказує на історично змінну міру практичного "одуховлення" ("олюднення") природи і "оприроднення" людського духу. Атрибутивними ознаками С. як духовного феномена є вибір (адже духовний "простір" є плюралістичним "полем можливостей") і відповідальність (корелят необхідності у сфері духу). У цьому відношенні С. як "пізнана необхідність" ("фаталістична С.") є лише формальною ("виродженою", позбавленою своїх істотних ознак) С. Інший (теж формальний, через блокуючий вплив на С. необхідності) різновид С. - "контингентна" С. ("сваволя" або "випадковість") - має здатність "вибирати" лише формально, адже тут ідеться про множину рівноцінних (однакових) "виборів", визначуваних не волею суб'єкта С., а киданням "жеребу" (т. зв. принцип "Буриданового віслюка"). Зрозуміло, що поряд із "фаталістичною" С. і цей її різновид (запропонований Епікуром) позбавлений не тільки реального вибору, а й відповідальності; обидва є своєрідними "відображеннями" необхідності у С., варіантами "квазісвободи". І лише "емпірична" С., що базується на вольовому виборі котроїсь із кількох (мінімум двох) нерівноцінних (а нерівноцінність визначається життєвим досвідом) можливостей, є реальною (і тому відповідальною) С., яку Кант визначає як "здатність самочинно починати ряд подій". Всі названі різновиди С. (як реальні, так і "квазіваріанти") є результатами раціональної (з позицій логічної необхідності) оцінки можливостей (неможливостей) діяти у ситуації. І, нарешті, ще один різновид С., який базується на виборі ще не існуючих наявно можливостей і тому вимагає їх попереднього (дораціонального) творення. Це "екзистенційна" (уґрунтована у найглибшій суті людського - екзистенційного - існування), або "тотальна" (Сартр) С. За Сартром, ми не обираємо бути свободними - ми засуджені до С.; засуджена до С. людина несе на своїх плечах тягар відповідальності за увесь Всесвіт. Прообразом екзистенційної С. можна вважати те, що Паскаль називав "логікою серця", на противагу "логіці голови". Вперше була запропонована (як найбільш адекватне своїй духовно-людській суті розуміння) К'єркегором. Останній характеризував екзистенційну С. як "парадоксальну", навіть "абсурдну", на тій підставі, що така С. є безпосередньою демонстрацією духовної реальності, не обтяженої перетвореною формою раціональності. У XX ст. екзистенційнаС. фактично продемонструвала себе у різних виявах творчого доробку людства, зокрема у виборі аксіоматики (неевклідові геометрії Лобачевського і Римана), у низці "божевільних ідей" нової фізики (Ейнштейн, Бор, Гайзенберг, Дирак та ін.), філософсько-літературній творчості Сартра ("Нудота"), Гайдеггера ("Лист про гуманізм"), Камю ("Міф про Сизифа"). Але чи не найголовнішим виявом екзистенційної С. є історичний вибір людини. Історичне майбуття, наголошував Сартр, не є чимось подібним до прикордонного стовпа, що стоїть у кінці шляху, воно є те, що з нього зроблять люди; хоч ми не можемо змінити минуле, але ми можемо щомиті надати йому іншого продовження. За Ясперсом, справді історичним змістом історії є унікальність і неповторність історичного процесу, а не загальне і повторюване у ньому.

[br]

II СВОБОДА в етиці - здатність людини вільно визначати підстави своїх дій і відповідно реалізувати себе. Етичний аспект С. відбиває можливість суб'єктивно значущого вибору самих намірів людини; він безпосередньо стосується самого людського суб'єкта, його волевиявлення й лише опосередковано - соціальних обставин його життєдіяльності. Поза припущенням подібного внутрішнього аспекту С. - ідея морально відповідальної поведінки людини - втрачає свій ґрунт. Проте, як зазначав іще Кант, в етичному плані особа не тому має виконувати належне, що усвідомлює себе вільною, а тому, що осягнення власного обов'язку наближає її до усвідомлення С., необхідної для того, щоб цей обов'язок виконати. Подібним чином свідомість моральної С. актуалізується почуттям любові, іншими морально-ціннісними переживаннями. Подібна деонтологічно-ціннісна презумпованість етичної С. надає їй самій статусу обов'язковості: в етичному відношенні людина мусить бути свободною, щоб мати змогу робити належний вибір, приймати рішення, нести відповідальність за свої дії. Якщо С. дії, С. творчості принципово налаштовують людину на вихід за межі будь-якої наявної ситуації, на здолання пов'язаних з останньою обмежень, то С. в етичному сенсі передбачає протилежну орієнтацію суб'єкта: її "вектор" спрямований всередину безпосередньої людської ситуації, на утвердження відповідальної причетності до неї і вибір певної позиції в ній З. азначена причетність не є рівнозначною самовіддачі сліпому плицові буття: етична С. протистоїть як титанічному пафосові безмежного самоутвердження суб'єкта, так і розчиненню останнього в буттєвій стихії, що унеможливлює совісний самоконтроль і відповідальність людини. Особистість засвідчує тут свою непідлеглість буттю загалом свободою щодо себе самої, щодо власного буттєвого "Я". І навпаки, вільно обираючи адресата своєї онтологічної причетності, вона в такий спосіб конституює саму себе як суб'єкта моральної відповідальності, обов'язку і любові. Завбачувана етична С. імплікує зверненість до фундаментальних засад людського водіння, можливостей самодистанціювання і самоідентифікації людини. Таким чином, етичний аспект С. розкриває свій сутнісний зв'язок із проблемою свободи волі. Формуючи підвалини моральної самореалізації особистості, етична С. стає дедалі актуальнішою на рівні людських спільнот - соціальних груп, націй, суспільств, перед якими на тлі сучасних глобальних проблем виразно вимальовується необхідність вибору основоположних ціннісних орієнтирів їхнього розвитку і діяльності. За умов екологічної кризи, зростаючих перетворювальних і руйнівних можливостей людської практики ці керівні цінності вже не можуть зберігати традиційний статус чогось "природно встановленого", а потребують відповідального, критично вивіреного ставлення до себе і, отже, зростаючою мірою апелюють до етичної С. людей, що їх обирають.

[br]

III див. свобода і необхідність